П'ЯНИЙ З АНГЕЛОМ
Сатирична комедія на одну дію з епілогом
З дверей бару на вулицю мало що не вивалюється дуже п'яний чоловік. З одягу видно, що він якийсь майстер-ремонтник. У його старому обдертому чемоданчику побрязкують інструменти.
П' я н и й: – Так... Схоже, я сьогодні перебрав. Як завжди... Тепер мене додому може довести хіба що ангел-охоронець. Якщо його не доконала атмосфера цього благородного закладу... Гик! Гей, безтілесний, не бачу тебе. Ти де?
Ангел стає видимим.
П' я н и й: – О, тепер бачу. Ти ж не зникай. Раз ти мій ангел-охоронець – так охороняй. Тим більше – при форс-мажорних обставинах. Нє, ну, коли я з бабою в ліжку – там ти мені не потрібен. Що там зі мною може статися? Ну, найгірше хіба – гума лопне. Га-га-га!
Ангел затуляє руками вуха і заплющує очі.
А н г е л: – Я не чую... На твою безсоромність я відключаюсь автоматично, як реле.
П' я н и й: – Та що ж я тут такого? Я не висловлююсь. От коли ми з дружбанами засідаємо за карти з пивом...
Ангел помічає, що прямо по їхньому курсу з темного підворіття виходять
три загрозливі постаті.
А н г е л: – На пиво, до речі, ліворуч. (Розвертає п'яного в безпечному напрямку). Там є точка, яка працює допізна.
П' я н и й: – Оце я розумію помічник, оце молодчага! То ти не тільки ангел-охоронець, ти ще й ангел-навігатор!
А н г е л: – Авжеж, рухаймось! (Убік) Все одно цей паскудний гадючник нещодавно прикрили. (До п'яного) Ти тільки зійди з проїжджої частини, джигітів у місті вистачає.
П' я н и й: (продовжує крокувати посеред вулиці) – Знаєш, люблю пройтися містом пізно ввечері або рано-вранці. Особливо приємно вранці. Людей мало, очі не мозолять. Колись ні світ, ні зоря двірники виходили на роботу. Нова влада двірників розігнала, замінила імпортними пилососами на колесах. Але ж машини ламаються. Тоді, я собі так прикидаю, виходиш раненько у місто і бачиш: у центрі орудує мітлою мер. У сусідніх кварталах – його заступники. Трохи далі від центру – начальники департаментів... Любо подивитися! Ні, вони загалом собі раду дають, кінотеатри, музичні школи, дитячі садочки давно прихопили у власність. На друзів та родичів позаписували, звичайно. Земелькою міською запаслися. Тільки от що з міським господарством робити – не знають. ЖЕКи розвалюються один за одним, а що замість них – придумати лою не вистачає...
А н г е л: – Зійди на тротуар, кажу, машина їде.
П' я н и й: (не реагуючи) – Отож тепер новій міській владі треба перекваліфіковуватися ще в ремонтників, малярів, дорожників, сантехніків... Аякже, все ж дедалі дужче буде облуплюватися, проривати, провалюватися, протікати...
А н г е л: – Тікай з дороги, відморозок на всьому газу летить!
П' я н и й: (не реагуючи) – От мені й цікаво: може, від своїх посад відмовляться?
А н г е л: (імітуючи сигнал автомобіля, прямо у вухо п'яному) – Пі-бі-і-і-і-п!!!
П'яний з переляку відскакує вбік. Мимо нього з ревом пролітає
автомобіль.
А н г е л: (полегшено) –Х-ху-у-у-у... Пронесло...
П' я н и й: – Ох, ну ти... ти чого мене лякаєш? (Продовжує, як нічого й не бувало) Увечері, скажу я тобі, по-своєму приємно пройтися. Транспорту менше, свіже повітря. То тут, то там красиві дамочки. Ось і вони. (Зупинившись, роздивляється зграйку дівчат) Я-а-кі квіточки! З якими пуп'янками поперед себе. Дозвольте поцікавитися. (З вихилясом) Дівчата, дівчата, а котра з вас почата?
О д н а з д і в ч а т: – П'яний придурок.
А н г е л: – Це точно.
П' я н и й: – Що таке?
А н г е л: – Кажу, правду кажеш про дівчат: гарні. Але що стосується тебе, то можеш на них не задивлятися: п'яниця – не йо... Ой, господи прости! Ти й зі своєю вже не знаєш, що робити.
П' я н и й: – А мені й не треба з нею нічого робити. Вона мене любить за гроші.
А н г е л: – Терпить, а не любить.
П' я н и й: – Не скажи. Коли приношу кругленьку суму, вона просто шаленіє від щастя.
А н г е л: – Схоже, сьогодні їй божевілля не загрожує.
П' я н и й: – Чого це? Я ж не все пропив. У мене тут (поплескує по чемоданчику) ще ого скільки. Гроші, братику, в наш час велика сила. З ними тобі нічого не страшне, навіть рідна жінка.
А н г е л: – Не забігай задалеко, ти ще не вдома.
П' я н и й: – А вдома що? Трусну гаманцем (трусить своєю обідраною валізкою) – з розпростертими обіймами прийме. Щодо грошей, братику, ось вулиця, котрою йдемо, тобі наочний приклад. Колись тут були магазини, магазини, магазини... А зараз банки, банки, банки... Це вже не проспект Волі, а вулиця Банківська.
А н г е л: – Правильно. На проспекті Волі тільки банки й повинні стояти. Маєш гроші – маєш волю. Сам же кажеш...
П' я н и й: – Ну, ти й голова! Точно підмітив!.. Взагалі-то, ти безтілесний, тобі по барабану, а я виходжу на вулицю і хліба не маю де купити. Кілометр іду – хоч би тобі якийсь продуктовий кіоск, самі банки. Таке враження – ті, що в цих банках працюють, хліба не їдять – грошима харчуються. Як корова траву, пережовують. Такі поживні ті гроші, що косять усі, в кого руки доходять. Ти собі літаєш, невідомо яка сила тебе носить, а я мушу маршрутками користуватися. Ще кілька днів тому проїзд коштував півтори гривні, сьогодні вже дві. Нічого ж не подорожчало. Пальне навіть подешевшало. А за проїзд плати більше. І мер...
А н г е л: – Ну, це твій улюблений персонаж!
П' я н и й: – Я тобі сказав би, який він мені, тільки ж вуха знову заткнеш... Вилазить він, морда безсоромна, на телеекран і заявляє: „Подорожчання проїзду фінансово обґрунтоване". Це ж якою сумою йому, хапузі, перевізники обґрунтували своє нахабне здирництво! В столиці за дві гривні їдеш двадцять кілометрів, а у нас не встиг сісти, як вже виходити треба. А платиш стільки ж.
А н г е л: – Помовчи хвилю, он наряд міліції нам назустріч.
П' я н и й: – Ну й нехай міліція собі йде. Чого їй до мене? Я ж нічого не вкрав. І нікого не рухаю.
А н г е л: – У тебе в чемоданчику твій місячний заробіток. Якщо тебе загребуть, додому повернешся без копійки. В директора ринку, якого я не так давно охороняв, царство йому небесне, під сто тисяч гривень зникло, як потрапив до міліції. Сказали: був п'яний, загубив, мабуть. Тож мовчи, доки не проминеш мєнтів, а я стаю невидимим. (Зникає).
П' я н и й: – Гаразд, мовчу. Я ж тебе слухаюся...
Г о л о с а н г е л а: – Рівно йди, не будь шлангом! Картуза поправ, на вухо зовсім з'їхав...
П'яний поправляє картуза і, напружившись, проходить повз наряд міліції.
А н г е л: (знову стає видимим) – Молодець, можеш розслабитися. Мій колишній підопічний директор ринку, царство йому небесне, мав безліч друзів у міліції – і нічого не зміг добитися. Пропали гроші, як і не було. Така ваша реальність. Претензії за неї – до самих себе і до тих, що он на біг-бордах...
П' я н и й: – Ага, на біг-бордах... Найперша на них – це викапаний ти в жіночій іпостасі. Тільки в тебе німб замість коси. А точнісінько така ж ангельська подоба. Добре, що тобі їсти не треба, ти божим духом ситий, а я мушу регулярно ходити на базар. І що я там купую? Непотріб з усієї Європи під виглядом м'ясопродуктів. Уяви собі: ковбаса без м'яса. А сало? Покладеш його на сковорідку, воно скорчиться, скоцюрбиться, а жиру не пускає. Нема в ньому жиру, можна в піст їсти. Хто дозволив усю цю гадість до нас завозити? Вона, красива, коли при владі була.
А н г е л: – Пам'ятаю, мій колишній директор ринку, царство йому небесне...
П' я н и й: – Та що ти прилип із своїм директором ринку?! Натякаєш на моє швидке царство небесне під твоєю опікою?
А н г е л: – Та ні, борони боже! Тоді мене ще нижче розжалують... Просто мій підопічний директор ринку любив приказувати: голодний розібратись не годний. І продавав будь-який непотріб.
П' я н и й: – А, ну... Стривай, то якщо ми, голодні, не здатні розібратися, то можемо обрати ще раз того самого? Тоді ще п'ять років бедламу. Он (показує пальцем кудись угору), тупість вже навіть у самих гаслах. „Ми здобули свободу слова!" Ви – здобули. Точніше, купуєте її, коли заманеться. А ми безплатно можемо лише гавкати, як пси на прив'язі. Вийде з хати хазяїн, гукне – ми враз усі по будах. І свобода наша туди ж разом з нами.
А н г е л: – Вільному і в собачій буді воля.
П' я н и й: – Не юродствуй, тобі це не дозволено. А далі он, що далі – тільки вдумайся: „Буде Плющенко – буде країна!" Прикидаєш, яке цабе цей Плющенко? Він п'ять попередніх років плющив країну, як шмат квасного тіста, а тепер візьме виїде раптом у свої Штати, наприклад – і країни нема на карті світу! Бо ж хіба може існувати країна без Плющенка?
А н г е л: – Не може!
П' я н и й: – ?!
А н г е л: – Якщо державна казна цієї країни з золотовалютним резервом лежить, приватизована, у кишені цього Плющенка, то ніяк не може. Він зникає – і країна зникає разом з ним.
П' я н и й: – Думаєш, він такий же злодій, як вона?
А н г е л: – Як вони.
П' я н и й: – А, ну так, он же ще один на біг-борді. Сидить собі десь там у якомусь Межигір'ї і всіх запевняє до найдальшого закутка: „Почую кожного". Ти віриш, що почує?
А н г е л: – Перевір.
П' я н и й: – Що, звернутися? І звернуся. А що?
Набирає повні легені повітря і кричить на всеньке горло
Коз-з-зе-е-л!!!
Віддихується, по хвилі
Он, дивись, на наступному його ж біг-борді: „Вашу думку враховано". Ха-ха-ха! Мою думку враховано. Мою думку – уявляєш? – уже враховано. Він мене почув!
Раптом у повітрі чується загрозливий шиплячий звук предмета, що падає.
А н г е л: – Тікай! Тікай убік!
Наступної миті на голову п'яного блискавично приземляється невідома
субстанція. Лунає маленький вибух. Субстанція бризками розлітається
навсібіч. П'яний, як скошений, падає на асфальт. Його картуз котиться в
один бік, валіза з брязкотом летить в інший. По хвилі п'яний піднімає
голову.
П' я н и й: – Він мене почув...
А н г е л: – Аякже. І негайно прислав відповідь.
П' я н и й: – А що це було?
А н г е л: – Целофановий пакет з водою. З енного поверху. (Радісно) А в мого колишнього підопічного директора ринку, царство йому небесне, гантелею поцілили!
П'яний знову падає на асфальт.
ЕПІЛОГ
Сходами на майданчик, що між поверхами, повільно піднімається ангел. За ним ледве плентається п'яний.
А н г е л: – Ну, ось прийшли нарешті, слава Богу.
П' я н и й: – Я мокрий весь і змерз, як цуцик. І голова болить – розвалюється. Не розумію, за що я постраждав? Мені сказали, що почують – я й гукнув.
А н г е л: – Занадто голосно. Ті люди, що на біг-бордах, люблять, аби до них зверталися тихо. Пошепки. Так вони краще чують.
П' я н и й: – Мене могли вбити. Уявляєш? За що, питається?
А н г е л: – Як за що? За свободу.
П' я н и й: – За яку свободу?
А н г е л: – За свободу слова. І за право звернутися, щоб бути почутим. За свободу, мій друже, завжди доводиться дорого платити.
П' я н и й: – Так не розплачуватися ж!
А н г е л: – А це вже як випаде.
П' я н и й: – Гаразд, хоч жінку потішу. Вона колись любила мене, а тепер любить гроші.
А н г е л: – Боюсь, ти її неправильно зрозумів. Та заходь уже, заходь. Я не заходжу, ти сказав, що я тобі там не потрібен.
П'яний натискає кнопку дзвінка, двері відчиняються, він упевнено
переступає поріг.
П' я н и й: – Вірунь, привіт, це я...
Двері різко зачиняються. З-за них лунає нерозбірливий жіночий лемент.
Потім чується звук кімнатного капця: лясь! лясь! лясь! І врешті звук
чогось металевого: бам-м-м!..
А н г е л: – Ну от, я ж казав, що він її неправильно зрозумів.
Прикладає руку до вуха, ніби говорить у телефон, схвильованим жіночим
голосом:
Алло, швидка допомога? Приїжджайте, будь ласка... підозра на струс мозку. Він прийшов п'яний, а я його... ну, що під руку попало... Записуйте адресу... (відводить руку від вуха) Тепер усе буде гаразд. Тепер мені можна і задрімнути. Ех, люди, люди... Вони думають, що гроші – це мовби ліки від усіх хвороб. (Ніби перекривляючи когось) «Грошей забагато не буває...» Ще й як буває!
Згорнувшись калачиком, зручно вмощується на килимку біля порога, крізь
сон:
У мого колишнього підопічного директора ринку було забагато. Царство йому небесне.
Ангел засинає і стає невидимий. У під'їзді чуються голоси працівників
швидкої медичної допомоги.
ЗАВІСА
2010
Немає коментарів:
Дописати коментар