неділю, 26 лютого 2012 р.

ЯНИЧУ - ВІД ЮЛІ

  ▄ Оком сатирика ▄                                                                              

 

Кожному, хто займає нову керівну посаду, слід пам'ятати байку про три конверти.

Новопризначений начальник отримує від свого попередника три конверти. У першому: «Вали все на мене». У другому: «Дивись перший конверт». У третьому: «Готуй три конверти наступникові».

Хід справ сьогодні у нашій країні багато хто намагається подати так, ніби ото було врядування Юлі, оце – врядування Миколи Яновича під патронатом Януковича, а між цими двома періодами – китайська стіна нездоланна.

Нічого подібного. Проглядається чітка спадкоємність. Навіть більше. Враження таке, ніби Юля в другому конверті до найдрібніших деталей розписала, що Миколі Яновичу робити на посаді прем'єр-міністра. Втім, до підказок своєї попередниці Азаров підійшов творчо, тому деякі заходи, зберігаючи свою ідентичність, дещо по-іншому називаються. Отже.

Перед минулими виборами до місцевих рад, як і сьогодні – з огляду на цьогорічні до Верховної Ради, у Миколи Яновича прокидається глибоке співчуття до нужденного люду, і він програмує кампанію з роздачі доплат до катастрофічно низьких пенсій та зарплат. Щоправда, тут у плагіаті Миколу Яновича звинуватити важко: Юля перед кожними виборами починала роздавати не доплати, а свою іменну тисячу. Хоча результат в обох випадках народ відчував на своїй шкурі один і той же – ріст цін.

Минулого літа аграрії мали обмеження експорту українського зерна з допомогою мита. Авторство заходу явно не належить Азарову: уряд Юлії Тимошенко так само обмежував вивіз українського збіжжя за кордон, тільки через запровадження квот. Результат – відверте оббирання сільгоспвиробників, які і тоді, і тепер змушені були продавати врожай зернових лише на внутрішньому ринку за заниженими цінами. Одночасно Юлин уряд масово закуповував за кордоном цукор та м'ясо, чим всередині країни довів ці галузі до занепаду. Микола Янович не відстав від своєї попередниці – також стимулював завезення з-за кордону м'яса, якого нам уже хронічно не вистачає, а також китайської гречки, яку китайці вирощують для свиней.

Ще один спільний пункт – зростання державного боргу. За врядування Азарова він виріс на 188 мільярдів гривень. За Юлиних два роки – на 216 мільярдів. Як бачимо, Юлія Володимирівна «потурбувалася» про народ значно старанніше. Нинішньому прем'єрові слід підтягнутися.

Капіталісти, перебуваючи при владі, дбають не про народ, а про капітал, бо це джерело їхнього збагачення. Найпростіший спосіб називається рекапіталізацією банків. Він полягає в перекиданні народних грошей (з бюджету) формально – банкам, а фактично – безпосередньо своїм банкірам. Банкіри поділяться. Юля таким чином поповнила засіки своїх наближених на 44 мільярди гривень. Микола Янович трохи відстав – списав (варіації на тему) 2011 року компаніям своїх однопартійців борги перед «Нафтогазом» і державним бюджетом на 24 мільярди гривень.

І нарешті про те, чим нам усім вуха протрубили, – про газ. Газові угоди 2009 року, укладені урядом Юлії Тимошенко, підняли для нас ціну російського газу в 1,6 разу та зробили обов'язковими непотрібні величезні об'єми його закупівлі. Газові «харківські угоди» 2010 року уряду Азарова підняли ціну російського газу ще в 1,5 разу та прив'язали базування в Україні чужого флоту на додаткових 25 років.

Кожне з зазначених вище владних рішень наше українське законодавство визначає так (або-або): 1) Зрада національних інтересів. 2) Економічна шкода національного масштабу. 3) В особливо великих розмірах. За подібні неприглядні діла ЮВТ вже перебуває у в'язниці. А Микола Янович, незважаючи на цей очевидний факт, продовжує старанно дублювати дії Юлії Володимирівни.

Можна ж колись, чого доброго, і долю її продублювати. Причому так несподівано, що навіть не буде часу на три конверти наступникові.

вівторок, 21 лютого 2012 р.

НІЧОГО ОСОБИСТОГО

(Майже фейлетон)

 

У ніч з 18 на 19 лютого 2012 року в німецькому місті Мюнхені відбувся поєдинок між боксерами-важковаговиками українцем Віталієм Кличком і чорношкірим британцем Дереком Чізорою. Ще напередодні, під час процедури зважування, британець, ігноруючи всі правила пристойності, дав нашому боксерові шпаркого ляпаса, а перед самим поєдинком плюнув в обличчя Кличка-молодшого заздалегідь набраною в рот водою. Незважаючи на це, поєдинок між нашим джентльменом і британським нахабою відбувся в такому стилі, мовби вони вийшли в ринг не для з'ясування стосунків кулаками, а для милої, майже дружньої бесіди. Спробуємо її відтворити.

 

Раунд 1.

– Ти, Дереку, звичайно, негідник. За твою поведінку напередодні тобі голову відірвати мало. Але я культурний, мене німці доктором величають, тому запитую: що будемо робити – битися чи миритися?

– Не зрозумів. Тобі одного «намордника» і плювка в пику братові мало? Я думав –нормально тебе простимулював. Після цього ти маєш мене тут ось на пил розтерти.

– Не хочу я тебе терти. Я тебе взагалі чіпати не хочу. Навіщо? За свою хуліганську витівку ти вже й так потерпів – заплатиш п'ятдесят тисяч доларів штрафу. Я за них собі скакалку куплю, ранкову зарядку з нею робитиму. І тебе щодня добрим словом згадуватиму...

– Ага, значить, одного ляпаса тобі все-таки було мало. Ну, то ось тобі ще один... Гей, Віталику, зачекай... Ти куди?

 

Раунд 2. 

– Попив водички в перерві? Заспокоївся? Отож-бо, так воно ліпше.

– Яке заспокоївся? Обіцяв тебе завалити – і завалю!

– Дереку, не страждай фігнею, воно тобі тре'? Дивись, який я великий. Так, руки в тебе довжелезні, як у мавпи...

– Ти мене мавпою обізвав? Ну, ось я тобі зараз!

– Що, що ти мені зараз, Дереку? Я ж не тільки в рингу добре себе почуваю, а й на біговій доріжці. Знаєш, за скільки я стометрівку пробігаю? Не знаєш і знати не хочеш? Ну, як хочеш, а я побіг.

 

Раунд 3 

– Знову біжиш? Не боксер ти, Віталику, вже ти не боксер.

– Я не боксер? Та я тобі зараз як дам!

– А що ти мені даси? Джеба в тебе нема. Правого прямого – також нема. Бокових – ні лівого, ні правого. Аперкотів – теж нуль. На свінги – навіть натяку. Нічого в тебе вже нема – отже, нічого ти мені й не даси.

– То що будемо робити – битися чи миритися?

– Давай після перерви.

– Абґемахт!*     

 

Раунд 4   

– Дереку, друже мій дорогий! Я так скучив за тобою, ніби ми цілу вічність не бачилися! Дай я тебе обніму... Ось так. Дай ще раз... Ні, я не «голубий», у мене жінка і троє дітей. Звідки така любов? Так з тобою, дебоширом, інакше не можна, тільки або втікати, або обніматися...

 

Раунд 5

– Півтора раунду назад ми домовлялися про щось домовитись.

– Ага, справді: б'ємося чи миримося?

– Давай миритися.

– На яких умовах?

– Ти мені віддаєш свої пояси і розбігаємося.

– Ні, Дереку, так не піде. Я ще своїми поясами не набавився.

– Тоді давай битися.

– Гаразд. Але не зараз – уже в наступному раунді.

– Ай еґріі**. 

 

Раунд 6

– То що, б'ємося?

– Б'ємося.

– Ти казав – у мене джеба немає – а ось він! Ти казав – у мене правого немає – а ось він боковий! Ой, поцілив, тобі голова запаморочилася? Ну, постій трохи біля канатів, я тебе притримаю, щоб не впав. А щоб рефері нас «бреком» не розігнав, я робитиму вигляд, ніби намагаюся тебе вдарити ще. А ти тим часом постій, відпочинь.

 

Раунд 7

– Дереку, ти що, здурів? Хвилину тому я тобі допоміг не впасти, а ти мене по-справжньому лупцюєш?

– Ну, ти ж відмовився віддати мені свої пояси, значить я повинен їх у тебе відібрати.

– Зачекай, друже, не гони коней. Слово джентльмена, ти їх отримаєш.

– Коли?

– Після двадцять восьмого жовтня.

– Чому саме?

– Того дня у нас будуть вибори, я проведу в український парламент свій «Удар» і тоді, будь ласка, бери собі пояси.

– Ти вже їх не схочеш?

– А тоді у мене буде інша, цікавіша забавка – депутатський мандат!

 

Раунд 8

– Я бачу, ти так нічого й не зрозумів. Ну, не віддам я тобі сьогодні своїх поясів, не бігай за мною – не віддам, не віддам...

 

Раунд 9

– Втомився? Не будеш мені більше надокучати? Отож-бо. Це якби ми з тобою на рингу десь у Британії перебували, в тебе був би певний шанс виграти у мене, наприклад, за очками, а в Німеччині... Друже, ти тут повинен з мене відбивну котлету зробити, щоб судді віддали тобі перевагу. Оскільки ж ти ні дотягтися, ні наздогнати мене не можеш, то просто погуляй собі по рингу. Як оце я. Зрозумів?

 

Раунд 10

– Правильно, Дереку, правильно гуляєш. Молодець. Дай я за це тебе обніму... Ще раз. Чудово. Нехай глядачі думають, що це ми з тобою в клінчі. Нехай думають, що ми так запекло боремося з тобою за перемогу...

 

Раунд 11

– Віталику, друже, мені дуже сподобалися твої обійми. Обійми мене ще раз.

– Ох, і негідник же ти, Дереку! Чим частіше я тебе так ото щиро, по-дружньому обіймаю, тим дужче мене болить лівий бік. Ти ж поза моїми обіймами зовсім селезінку мені відіб'єш!

 

Раунд 12

– Ну, ось і дочекалися. Ти ще хочеш мене побити?

– Хочу, але не можу.

– Я також хочу і також не можу.

– Ну, тоді, щоб згайнувати час, розкажи, навіщо мене вдарив на зважуванні.

– Та того самого, чого й твого брата обплював.

– Чого?

– Бізнес. Нічого особистого.

– Тобто?

– Домовився з провідними телеканалами, що з цього бою зроблю супер-шоу.

– Скільки скосив?

– Мільйон, звичайно. За менше не працюю.

– Ох, і пройда ж ти, Дереку, ох, і пройда!

– Авжеж, тому морду все-таки хочеться комусь набити.

– Ну, то набий при нагоді Девіду Хею. І скажи, що це від мене. Оплату гарантую.

 

==============

* Згоден (нім.)

** Згоден (англ.)



понеділок, 13 лютого 2012 р.

П’яний з ангелом


П'ЯНИЙ З АНГЕЛОМ

 

Сатирична комедія на одну дію з епілогом

 

З дверей бару на вулицю мало що не вивалюється дуже п'яний чоловік. З одягу видно, що він якийсь майстер-ремонтник. У його старому обдертому чемоданчику побрязкують інструменти.

 

П' я н и й: – Так... Схоже, я сьогодні перебрав. Як завжди... Тепер мене додому може довести хіба що ангел-охоронець. Якщо його не доконала атмосфера цього благородного закладу... Гик! Гей, безтілесний, не бачу тебе. Ти де?        

           Ангел стає видимим.

П' я н и й:  – О, тепер бачу. Ти ж не зникай. Раз ти мій ангел-охоронець – так охороняй. Тим більше – при форс-мажорних обставинах. Нє, ну, коли я з бабою в ліжку – там ти мені не потрібен. Що там зі мною може статися? Ну, найгірше хіба – гума лопне. Га-га-га!

                    Ангел затуляє руками вуха і заплющує очі.

А н г е л: – Я не чую... На твою безсоромність я відключаюсь автоматично, як реле.

П' я н и й: – Та що ж я тут такого? Я не висловлююсь. От коли ми з дружбанами засідаємо за карти з пивом...

          Ангел помічає, що прямо по їхньому курсу з темного підворіття виходять

          три загрозливі постаті.

А н г е л: – На пиво, до речі, ліворуч. (Розвертає п'яного в безпечному напрямку). Там є точка, яка працює допізна.

П' я н и й:  – Оце я розумію помічник, оце молодчага! То ти не тільки ангел-охоронець, ти ще й ангел-навігатор!   

А н г е л: – Авжеж, рухаймось! (Убік) Все одно цей паскудний гадючник нещодавно прикрили.  (До п'яного) Ти тільки зійди з проїжджої частини, джигітів у місті вистачає.

П' я н и й: (продовжує крокувати посеред вулиці) – Знаєш, люблю пройтися містом пізно ввечері або рано-вранці. Особливо приємно вранці. Людей мало, очі не мозолять. Колись ні світ, ні зоря двірники виходили на роботу. Нова влада двірників розігнала, замінила імпортними пилососами на колесах. Але ж машини ламаються. Тоді, я собі так прикидаю, виходиш раненько у місто і бачиш: у центрі орудує мітлою мер. У сусідніх кварталах – його заступники. Трохи далі від центру – начальники департаментів... Любо подивитися! Ні, вони загалом собі раду дають, кінотеатри, музичні школи, дитячі садочки давно прихопили у власність. На друзів та родичів позаписували, звичайно. Земелькою міською запаслися. Тільки от що з міським господарством робити – не знають. ЖЕКи розвалюються один за одним, а що замість них – придумати лою не вистачає...

А н г е л: – Зійди на тротуар, кажу, машина їде.

П' я н и й: (не реагуючи)  – Отож тепер новій міській владі треба перекваліфіковуватися ще в ремонтників, малярів, дорожників, сантехніків... Аякже, все ж дедалі дужче буде облуплюватися, проривати, провалюватися, протікати...

А н г е л: – Тікай з дороги, відморозок на всьому газу летить!

П' я н и й: (не реагуючи) – От мені й цікаво: може, від своїх посад відмовляться?

А н г е л:  (імітуючи сигнал автомобіля, прямо у вухо п'яному) – Пі-бі-і-і-і-п!!!

          П'яний з переляку відскакує вбік. Мимо нього з ревом пролітає

          автомобіль.

А н г е л:  (полегшено) –Х-ху-у-у-у... Пронесло...

П' я н и й:  – Ох, ну ти... ти чого мене лякаєш?  (Продовжує, як нічого й не бувало)  Увечері, скажу я тобі, по-своєму приємно пройтися. Транспорту менше, свіже повітря. То тут, то там красиві дамочки. Ось і вони. (Зупинившись, роздивляється зграйку дівчат) Я-а-кі квіточки! З якими пуп'янками поперед себе. Дозвольте поцікавитися. (З вихилясом) Дівчата, дівчата, а котра з вас почата?

О д н а  з  д і в ч а т: – П'яний придурок.

А н г е л: – Це точно.

П' я н и й: – Що таке?

А н г е л: – Кажу, правду кажеш про дівчат: гарні. Але що стосується тебе, то можеш на них не задивлятися: п'яниця – не йо... Ой, господи прости! Ти й зі своєю вже не знаєш, що робити.

П' я н и й: – А мені й не треба з нею нічого робити. Вона мене любить за гроші.

А н г е л: – Терпить, а не любить.

П' я н и й: – Не скажи. Коли приношу кругленьку суму, вона просто шаленіє від щастя.

А н г е л: – Схоже, сьогодні їй божевілля не загрожує.

П' я н и й: – Чого це? Я ж не все пропив. У мене тут (поплескує по чемоданчику) ще ого скільки. Гроші, братику, в наш час велика сила. З ними тобі нічого не страшне, навіть рідна жінка.

А н г е л: – Не забігай задалеко, ти ще не вдома.

П' я н и й: – А вдома що? Трусну гаманцем (трусить своєю обідраною валізкою) – з розпростертими обіймами прийме. Щодо грошей, братику, ось вулиця, котрою йдемо, тобі наочний приклад. Колись тут були магазини, магазини, магазини... А зараз банки, банки, банки... Це вже не проспект Волі, а вулиця Банківська.

А н г е л: – Правильно. На проспекті Волі тільки банки й повинні стояти. Маєш гроші – маєш волю. Сам же кажеш...

П' я н и й: – Ну, ти й голова! Точно підмітив!.. Взагалі-то, ти безтілесний, тобі по барабану, а я виходжу на вулицю і хліба не маю де купити. Кілометр іду – хоч би тобі якийсь продуктовий кіоск, самі банки. Таке враження – ті, що в цих банках працюють, хліба не їдять – грошима харчуються. Як корова траву, пережовують. Такі поживні ті гроші, що косять усі, в кого руки доходять. Ти собі літаєш, невідомо яка сила тебе носить, а я мушу маршрутками користуватися. Ще кілька днів тому проїзд коштував півтори гривні, сьогодні вже дві. Нічого ж не подорожчало. Пальне навіть подешевшало. А за проїзд плати більше. І мер...

А н г е л: – Ну, це твій улюблений персонаж!

П' я н и й: – Я тобі сказав би, який він мені, тільки ж вуха знову заткнеш... Вилазить він, морда безсоромна, на телеекран і заявляє: „Подорожчання проїзду фінансово обґрунтоване". Це ж якою сумою йому, хапузі, перевізники обґрунтували своє нахабне здирництво! В столиці за дві гривні їдеш двадцять кілометрів, а у нас не встиг сісти, як вже виходити треба. А платиш стільки ж.

А н г е л: – Помовчи хвилю, он наряд міліції нам назустріч.

П' я н и й: – Ну й нехай міліція собі йде. Чого їй до мене? Я ж нічого не вкрав. І нікого не рухаю.

А н г е л: – У тебе в чемоданчику твій місячний заробіток. Якщо тебе загребуть, додому повернешся без копійки. В директора ринку, якого я не так давно охороняв, царство йому небесне, під сто тисяч гривень зникло, як потрапив до міліції. Сказали: був п'яний, загубив, мабуть. Тож мовчи, доки не проминеш мєнтів, а я стаю невидимим. (Зникає).

П' я н и й: – Гаразд, мовчу. Я ж тебе слухаюся...

Г о л о с  а н г е л а: – Рівно йди, не будь шлангом! Картуза поправ, на вухо зовсім з'їхав...

          П'яний поправляє картуза і, напружившись, проходить повз наряд міліції.

А н г е л:  (знову стає видимим) – Молодець, можеш розслабитися. Мій колишній підопічний директор ринку, царство йому небесне, мав безліч друзів у міліції – і нічого не зміг добитися. Пропали гроші, як і не було. Така ваша реальність. Претензії за неї – до самих себе і до тих, що он на біг-бордах...

П' я н и й: – Ага, на біг-бордах... Найперша на них – це викапаний ти в жіночій іпостасі. Тільки в тебе німб замість коси. А точнісінько така ж ангельська подоба. Добре, що тобі їсти не треба, ти божим духом ситий, а я мушу регулярно ходити на базар. І що я там купую? Непотріб з усієї Європи під виглядом м'ясопродуктів. Уяви собі: ковбаса без м'яса. А сало? Покладеш його на сковорідку, воно скорчиться, скоцюрбиться, а жиру не пускає. Нема в ньому жиру, можна в піст їсти. Хто дозволив усю цю гадість до нас завозити? Вона, красива, коли при владі була.

А н г е л: – Пам'ятаю, мій колишній директор ринку, царство йому небесне...

П' я н и й: – Та що ти прилип із своїм директором ринку?! Натякаєш на моє швидке царство небесне під твоєю опікою?

А н г е л: – Та ні, борони боже! Тоді мене ще нижче розжалують... Просто мій підопічний директор ринку любив приказувати: голодний розібратись не годний. І продавав будь-який непотріб.

П' я н и й: – А, ну... Стривай, то якщо ми, голодні, не здатні розібратися, то можемо обрати ще раз того самого? Тоді ще п'ять років бедламу. Он (показує пальцем кудись угору), тупість вже навіть у самих гаслах. „Ми здобули свободу слова!" Ви – здобули. Точніше, купуєте її, коли заманеться. А ми безплатно можемо лише гавкати, як пси на прив'язі. Вийде з хати хазяїн, гукне – ми враз усі по будах. І свобода наша туди ж разом з нами.

А н г е л: – Вільному і в собачій буді воля.

П' я н и й: – Не юродствуй, тобі це не дозволено. А далі он, що далі – тільки вдумайся: „Буде Плющенко – буде країна!" Прикидаєш, яке цабе цей Плющенко? Він п'ять попередніх років плющив країну, як шмат квасного тіста, а тепер візьме виїде раптом у свої Штати, наприклад – і країни нема на карті світу! Бо ж хіба може існувати країна без Плющенка?

А н г е л: – Не може!

П' я н и й: – ?! 

А н г е л: – Якщо державна казна цієї країни з золотовалютним резервом лежить, приватизована, у кишені цього Плющенка, то ніяк не може. Він зникає – і країна зникає разом з ним.

П' я н и й: – Думаєш, він такий же злодій, як вона?

А н г е л: – Як вони.

П' я н и й: – А, ну так, он же ще один на біг-борді. Сидить собі десь там у якомусь Межигір'ї і всіх запевняє до найдальшого закутка: „Почую кожного". Ти віриш, що почує?

А н г е л: – Перевір.

П' я н и й: – Що, звернутися? І звернуся. А що?

          Набирає повні легені повітря і кричить на всеньке горло

Коз-з-зе-е-л!!!

          Віддихується, по хвилі

Он, дивись, на наступному його ж біг-борді: „Вашу думку враховано". Ха-ха-ха! Мою думку враховано. Мою думку – уявляєш? – уже враховано. Він мене почув!

          Раптом у повітрі чується загрозливий шиплячий звук предмета, що падає.

А н г е л: – Тікай! Тікай убік!

          Наступної миті на голову п'яного блискавично приземляється невідома

          субстанція. Лунає маленький вибух. Субстанція бризками розлітається

          навсібіч. П'яний, як скошений, падає на асфальт. Його картуз котиться в

          один бік, валіза з брязкотом летить в інший. По хвилі п'яний піднімає

          голову.

П' я н и й: – Він мене почув...

А н г е л: – Аякже. І негайно прислав відповідь.

П' я н и й: – А що це було?

А н г е л: – Целофановий пакет з водою. З енного поверху. (Радісно) А в мого колишнього підопічного директора ринку, царство йому небесне, гантелею поцілили!

          П'яний знову падає на асфальт.

 

                                                           ЕПІЛОГ

 

Сходами на майданчик, що між поверхами, повільно піднімається ангел. За ним ледве плентається п'яний.

 

А н г е л: – Ну, ось прийшли нарешті, слава Богу.

П' я н и й: – Я мокрий весь і змерз, як цуцик. І голова болить – розвалюється. Не розумію, за що я постраждав? Мені сказали, що почують – я й гукнув.

А н г е л: – Занадто голосно. Ті люди, що на біг-бордах, люблять, аби до них зверталися тихо. Пошепки. Так вони краще чують.

П' я н и й: – Мене могли вбити. Уявляєш? За що, питається?

А н г е л: – Як за що? За свободу.

П' я н и й: – За яку свободу?

А н г е л: – За свободу слова. І за право звернутися, щоб бути почутим. За свободу, мій друже, завжди доводиться дорого платити.

П' я н и й: – Так не розплачуватися ж!

А н г е л: – А це вже як випаде.

П' я н и й: – Гаразд, хоч жінку потішу. Вона колись любила мене, а тепер любить гроші.

А н г е л: – Боюсь, ти її неправильно зрозумів. Та заходь уже, заходь. Я не заходжу, ти сказав, що я тобі там не потрібен.

          П'яний натискає кнопку дзвінка, двері відчиняються, він упевнено

          переступає поріг.

П' я н и й: – Вірунь, привіт, це я...

          Двері різко зачиняються. З-за них лунає нерозбірливий жіночий лемент.

          Потім чується звук кімнатного капця: лясь! лясь! лясь! І врешті звук

          чогось металевого: бам-м-м!..

А н г е л: – Ну от, я ж казав, що він її неправильно зрозумів.

          Прикладає руку до вуха, ніби говорить у телефон, схвильованим жіночим  

          голосом:

Алло, швидка допомога? Приїжджайте, будь ласка... підозра на струс мозку. Він прийшов п'яний, а я його... ну, що під руку попало... Записуйте адресу... (відводить руку від вуха) Тепер усе буде гаразд. Тепер мені можна і задрімнути. Ех, люди, люди... Вони думають, що гроші – це мовби ліки від усіх хвороб. (Ніби перекривляючи когось) «Грошей забагато не буває...» Ще й як буває!

          Згорнувшись калачиком, зручно вмощується на килимку біля порога, крізь

          сон:

У мого колишнього підопічного директора ринку було забагато. Царство йому небесне.

          Ангел засинає і стає невидимий. У під'їзді чуються голоси працівників

          швидкої медичної допомоги.

                                      

                                                              ЗАВІСА

2010