понеділок, 22 червня 2015 р.

Ігор ГУБЕРМАН

ГАРИКИ*

* * *
Чуючи нутром, таємнолиця,
приховавши сутності свої,
власть боїться тих, хто не боїться,
і не любить люблячих її.

* * *
Геть збідніла моя сторона,
розгубила насіння вона,
а його щонайкращі сорти
посадила углиб мерзлоти.

* * *
Росія пребуде вовіки віків
під боєм державних курантів
як край казнокрадів, святих, мудаків,
п'яниць і блаженних талантів.

* * *
Історію вивчав я хоч мельком,
та славу нашу бачу нестатечну:
ми стали непогасним маяком,
який усім сигналить: небезпечно!

* * *
Таланти він плекає і катів,
і різний, і розрізнений конкретно,
народ скупих міняйл і скрипалів,
запалена Всевишнім сигарета.

* * *
Шкода? небокрай отой синій
і землю, що до небокраю –
на ній-бо вгодовані свині
страшніші від вовчої зграї.

* * *
Я Росію часто споминаю –
мав там смутку й радості з верхом.
Іншої країни я не знаю,
де так вільно, смирно і кру-гом!

* * *
Батьківщини ми кохані дітки
й почуттям навзаєм горимо.
Краще проп'ємо її до нитки,
та врагу в обиду не дамо!

* * *
Як у тюрмах, так варта косіє
у Кремлі й де ненашинські тії.
Найпильніше вартує Росія
іноземців, вождів і злодіїв.

* * *
Не в тім печаль, що вік не вічний,
що обриваються світи,
а в тім, що дух у нас скалічений,
і лік на нього не знайти.

* * *
Росії всім я зобов'язаний –
і дух, і світло, й смак біди.
Я до Росії був прив'язаний –
на шиї досі ще сліди.

* * *
Люблю вітчизну я і щиро, й чисто,
ну а любов пов'язана із муками.
І зраджує мені моя вітчизна
з нікчемами, пройдисвітами й суками.

* * *
Державу бачу я мов ковану:
мужчина владний і респектний,
під фіговим листочком схований
гігантський орган держбезпеки.

* * *
Торжествує, кипить і створює
вся країна, як тіло одне,
некерований вітер історії
в наші мильні бульбашки дме.

* * *
Бюрократизм у нас від німця,
а ліньки й рабство – від татар.
Від кого ж, треба придивиться,
наш вічний винний перегар?

* * *
Вожді Росії свій народ
за честь та вічні ідеали
знов кличуть лавами вперед,
а де перед той – знов збрехали.

* * *
В утаємниченій вітчизні,
хто привселюдь. хто крадькома,
п'ємо «за русский образ жизни»,
де образ є, життя – нема.

* * *
Злодюжить влада й челядь сміє,
й навзаєм чубляться, вар'яти.
Так, можна вірити в Росію –
боронь Господь їй довіряти.

* * *
Вік минулий вчив по-всякому,
все ж не вивчено, чому
ліпше світла світять факели,
що ведуть у більшу тьму.

* * *
Ведучи і партії, і класи,
лідери ніяк не брали в толк,
що ідея, кинута у маси,
це як дівка, кинута у полк.

* * *
Вожді удвічі нам вартніші,
коли вони уже у ніші.

* * *
Що каже вождь, у купу влипши,
ганебно хляпнувши туди?
Що від душі хотів як ліпше,
а вийшло, бачте, як завжди.

* * *
В рясному різнобарв'ї цього світу
є люди протилежні, як луна:
з одного випромінюється світло,
а інший світло мовби поглина.

* * *
Досвідчення своє, а мо' й чуже,
я виняньчив і вам кладу на карту:
авжеж, безглуздо йти на танк з ножем,
але, як дуже хочеться, то варто.

* * *
Спокій в серці не держи,
буде прісно, простоквашно.
Задля свіжості душі
слід робити те, що страшно.

* * *
Не делікатний, мовлю прямо,
тому з цинічністю простою
я споглядаю різні плями
на німбах святості ясної.

* * *
За що люблю я розгільдяїв,
блаженних, наче херувим –
між них негідників немає
і ліньки капостити їм.

* * *
І там, в еміграції, звична картина,
яка і в Росії приїлася вам:
штурпак ідіотом паплюжить кретина,
який його дурнем за щось там назвав.

* * *
Де тільки чути хруст грошей
чи хоч копійка тонко бренька –
неподалік сидить єврей,
а не єврей – ну то єврейка.

* * *
Не лайте, неєвреї, із наскоку
єврейський споконвічно хитрий норов:
євреї і з євреїв чавлять соки
не гірше, ніж із інших помідорів.

* * *
Людського в людях – малота?,
цей шар тоненький аж досадно.
Нас легко звести до скота,
назад підняти дуже складно.

* * *
Вся історія, хай на ню грець,
свідчить: Бог наш – невтомний творець.
Він щороку нам створює гниду
невідомого досі ще виду.

* * *
В незрозумілій круговерті,
де бід і радостей юрма,
резон шукаємо у смерті,
хоча й в житті його нема.

* * *
Свободи світлі високо?сті
лише в тім разі застосовні,
коли у тебе в грудях простір
просторіш камери іззовні.

* * *
Відмовчуються зазвичай народи,
хто б мав мовчати – аж від крику змок.
Ми створені для щастя і свободи,
як риба для польоту в казанок.

* * *
Я втомився. Набридли діти,
ба?би, випивка, пироги.
Що ж тримає мене на світі?
гумор, певно. Ну і борги.

* * *
Я бідний – і образливо, і встидно,
надбати статків мав би вже – пора,
та з віком і збувається, як видно,
ця приповідь – ні пуху, ні пера.

* * *
Біжу пломбувати зіпсований зуб,
душуся від сміху, біжу:
ношу все життя потенційний свій труп
і ревно його бережу.

* * *
В наш час, де штучне все до звиху
і пахне нафтою ікра,
найбільш природне – трохи сміху,
печаль, кохання, ну й ще гра.

* * *
У нас любов до оптимізму
з невміння уявити навіть,
якого типу завтра клізму
зненацька доля нам поставить.

* * *
Є людоньки – безмежна простота
їх вчинки чітко грає, мов по нотах.
Наївність – дивна риса золота,
властива лиш творцям та ідіотам.

* * *
Я бачив безліч індій, францій –
не бачив більшого я зла:
який негідник всюди вранці
вчепив над крани дзеркала!

* * *
Усі, на жаль, засвоюють поволі,
формуючи свої відношення,
що надто залізати в інших долі
доречно тільки на запрошення.

* * *
В жінок спіднички все коротші:
колінних чашечок стриптиз
сигналізує ближче ночі,
що тут присутній весь сервіз.

* * *
Жіноцтво усвідомлює ментально:
проти козла дурного не попреш ти –
і мужика бере до себе в спальню,
щоб він уже відклеївся нарешті.

* * *
За смак кохання ти одного разу
ціну надмірну тяжко заплатив
й боїшся болю від наступних вражень –
на душу одягни презерватив.

* * *
У вузол чоловік зів'ється,
та, як вогонь у нім клекоче,
від жінки завжди він доб'ється
того, що жінка ця захоче.

* * *
Любив жінок я, книги й добру кварту
і більшого у Бога не просив.
Тепер в мені поменшало азарту,
тепер уже нема на книги сил.

* * *
Дзвоніть мені, знайомі, всяк з друзяк,
не бійтесь серед ночі розбудити –
кошмарно час близький, коли ніяк
і нікому нам буде подзвонити.

* * *
Лиш перед смертю чоловік,
скінчивши путь, збагне колись,
що надто куций людський вік,
щоби спішити в нім кудись.

Переклад з російської

*Гарик – так в дитинстві називала Ігоря Губермана його бабуся. Так він і назвав свій сатиричний чотирирядковий вірш.


З повагою

О.Г.Потурай

mailto:cpm_lutsk@mail.ru


---
Это сообщение проверено на вирусы антивирусом Avast.
https://www.avast.com/antivirus