"ЗА ШМАТ ГНИЛОЇ КОВБАСИ..."

Тема продажності письменників зараз на устах не тільки в Луцьку - по всій Волині. Нагадаю, як вона спливла.
На початку червня в першому читанні, через місяць - в другому Верховна Рада прийняла закон Колесніченка - Ківалова, суть якого - зробити українську мову хуторянською, а російську - фактично державною. Цей підлий антиукраїнський закон підтримала і когорта депутатів від Волині (здається, крім одного). Серед них також Ігор Палиця - мізинний палець правої руки олігарха Коломойського. Коломойський, як відомо, єврей, а оцей один палець на його руці - українець за національністю...
Рада обласної організації Національної спілки письменників України одноголосно висловила протест проти згаданого закону і закликала на наступних виборах не голосувати за депутатів (а нині кандидатів у нові депутати) -відступників. Після цього штаб кандидата Палиці одержав завдання: показати громадськості, що найбільш достойні письменники Волині всією гнучкістю своїх хребтів підтримують українського мізинця єврея Коломойського, а от всіляке сяке-таке на чолі з головою обласної організації - проти нього.
І почався базар.
Врешті один із членів нашої письменницької Ради виступає у пресі на підтримку кандидата Палиці (раніше він підписав Заяву Ради проти нього). Незабаром ще один наш поважний літератор робить презентацію своєї нової книжки під патронатом кандидата Палиці, котрий на велику суму закупляє його книгу для бібліотек. І нарешті на підтримку кандидата Палиці виступає найбільш іменитий із волинських письменників, лауреат Державної премії імені Т.Шевченка Василь Слапчук.
От, власне, Василеві дорікнути нічим. Він не підписував Заяву Ради проти Палиці, як перший із підкуплених.
Він не виступав проти депутатів-зрадників (серед яких і Палиця!) з гнівними статтями у пресі, як другий.
Він, зрештою, зробив надзвичайно достойний вчинок, на який не спромоглися два попередніх. Перш ніж зголоситися на підтримку Палиці, Василь Слапчук написав заяву з проханням виключити його з членів Національної спілки письменників України. Очевидно, щоб не кидати темну "тінь Палиці" на нашу організацію.
І ще один винятковий вчинок зробив Василь Слапчук. Стаття його на підтримку кандидата-перекупника називається так: "Минуле Ігоря Палиці легко спроектувати на майбутнє".
Отже, дивимося в минуле, щоб зрозуміти перспективу.
Депутатська картка Ігоря Палиці двічі проголосувала за закон Колесніченка - Ківалова (проти української мови). Так само проголосувала вона і за те, щоб просто так віддати Крим Путіну ("харківські угоди"). Так само і за збільшення для українців пенсійного віку, за здирницький податковий кодекс і за всі інші закони, спрямовані проти українців... Отже Василь Слапчук заголовком своєї статті "на підтримку Палиці" майже відкритим текстом каже нам: цей "грошовий мішок" як здавав інтереси України в попередньому парламенті, так здаватиме їх і в наступному. А ви голосуйте за нього, якщо зовсім того... Авжеж, геніальна людина - геніальна у всьому!
Звичайно, на Василеві Слапчуку перелік наших письменників-заробітчан не вичерпається. Гучних імен у нашій письменницькій організації ще багато. Відтак я хочу звернутися до своїх колег.
Любі друзі!
В разі хтось із вас забажає гарно заробити, продавши якомусь баризі своє добре письменницьке ім'я, неодмінно беріть приклад із Василя Слапчука. Тобто спочатку пишіть заяву на вихід із Спілки письменників, а тоді вже йдіть і прогинайтеся перед будь-якою багатою пархатою мордою. І сім'ю забезпечите, і Спілку не споганите, і прикрого слова ніхто вам не скаже.
Все інше - на вашій совісті.

Олег ПОТУРАЙ,
письменник-сатирик, голова Волинської обласної організації Національної спілки письменників України



З повагою

О.Г.Потурай

mailto:cpm_lutsk@mail.ru

ЛИСИЦЯ ПОЗА ЗАКОНОМ

(Байка)

 

У лісі поголось пішла,

Що буцімто Лисиця

Не тільки обікрала півсела –

В злодійстві всякі межі перейшла

Й продовжує біситься.

 

Терпінню – край. Пора вже врешті-решт

Злодійку помістити під арешт.

 

Зійшлися звірі дружною сім'єю,

Міркують, що вчинити мають з нею.

Взяв слово Цап – він був професор права,

Закони знав усі з віків покон.

Тож він сказав:

              – Яка б не йшла про Лиску слава,

Її провину має визнати Закон.

 

По тих словах знялися крики громогласні.

   – Який закон!!! – від писку аж посиніли зайці. –

Нас їсть вона щодня, ми ніби її власність!

Це злочин – скажуть будь-які знавці!

 

На бік зайців пернатих зграя стала різна:

І їх Лисиця їсть, і розоряє гнізда.

Те ж саме заявила й лісова мишва,

І польова сказала, що від Лиски ледь жива.

Тож вийшло так, що не було й звіри́ни,

Яка б не ствердила лисичої провини.

Тоді цар звірів – Лев, аби внести остуду

І припинити крик-переполох,

Без всякого закону, без слідства і без суду

Жбурнув Лисицю в льох.

 

Вона сидить, а звірі відмовчуються стійко,

Тому ця байка мовить до щонайширших мас:

Сьогодні поза правом в льох кинули злодійку,

А завтра так посадять хоч будь-кого із вас.

 

 

ТОСТ

Всім жінкам до свята 8 Березня

 

Якось хвалилась голова:

   – Всіх мудрих справ рушій я!

   – Мене, як завжди, забува... –

Образилася шия.  

І справді,

                  хтось комусь, бува,

Облесливі вужі в'є,

То конче каже:

                             – Голова

У нього є 

                   на шиї.

А в давнину було...

                                  Овва,

У жилах кров чужіє:

Впадала в єресь голова –

Тяла сокира

                       шию.

І все тут наче два плюс два,

Як гріш на безгрошів'ї:

Гроша

             не варта

                             голова,

Якщо

           вона

                    без шиї!

В сімействі як бува? 

                                     Слова

Скажу при цім чужі я:

Мужчина в домі – 

                               голова,

А жінка в нього –

                               шия.

Удвох вони – гаразд обом,

Окремо – ледащіють.

Отож за дружбу і любов!

Ну...

          голови і шиї. 

 

                               

 

 

ТРИДЦЯТЬ ДВА ПАПУГИ ДЛЯ ДЖУЛЬЄТТИ

Двоє закоханих нещодавно побралися. Він – чемпіон Штатів з боксу в півсередній вазі, вона – примхлива кралечка з вищого світу. Обоє ще в повному захваті одне від одного. В домі – ідилія. Коли вже добре стемніло, вона вуркоче до нього:

– Любий, я, мабуть, з'їла би персик.

Для нього це – наказ. Він одягається і після бурхливого прощання виходить на вулицю. Перший магазин, другий, третій, четвертий – в жодному персиків немає: надворі лютий, для персиків – не сезон. Зате в кожній торговельній точці пропонують чудові апельсини, від яких він, ясна річ, відмовляється.

Доки шукав, уже й магазини позакривалися. Закоханий боксер розуміє, що заповітний фрукт він може знайти хіба що в підпільному ігровому будинку, де за великі гроші є практично все. Він іде в поліцейський відділок і організовує знайомого капітана на штурм цього розгульного місця. Під час сутички з велетенським власником притону він мало не позбувся кількох ребер, але заповітний – один-єдиний! – персик все-таки роздобув.

З торжеством справжнього переможця він повертається додому, врочисто вручає своїй коханій дорогоцінний персик і чує від неї:

– Поганий хлопчик! Хіба я просила персик? Я значно охочіше з'їла б апельсин!

Це – О'Генрі, новела «Персики».

Втім, мудрі стверджують: людина не спроможна вигадати нічого понад те, що вже сталося чи ще станеться на землі. Днями реальність сюжету американського письменника-гумориста підтвердилася найдивовижнішим і найкумеднішим чином у волинському місті Ковелі.

Палко закоханий 24-річний парубок (його справжнє ім'я Олександр, але назвемо зрозуміліше – Ромео) в пориві пристрасті заявив своїй коханій (Джульєтті):

– На знак своєї безмежної любові я готовий подарувати тобі все, що завгодно. Замовляй!

На те Джульєтта напрочуд скромно, як для сучасної дівчини, сказала:

– Подаруй мені якусь екзотичну пташку.

Для Ромео це, ясна річ, наказ! Як і той боксер із новели про персики-апельсини, він нічної пори виходить з дому і прямує в найближчий зоомагазин. А оскільки торговельний заклад уже зачинений, то залазить у нього через вікно... Ні, він не злодій, він просто Ромео, тому жодної уваги не звертає на гроші, які відкрито лежать у касі, а лише виносить звідти... тридцять два папуги.

І в магазині Ромео наслідив, і доки ніс украдених пернатих балакунів додому, папуги всіма силами намагалися залишити якнайбільше своїх слідів на асфальті, тож міліції не склало труднощів вийти на потрібний під'їзд багатоповерхівки. А в під'їзді оперативників чекала просто-таки вражаюча несподіванка. Біля одних дверей – тиша, біля других тиша, а з-за третіх мало не на вулицю лунає дружний пташиний лемент:

– Р-р-ромео дур-р-рак! Р-р-ромео дур-р-рак! Мєнти в кор-р-ридорі! Мєнти в кор-р-ридорі!

Ромео затримали, але в слідчий ізолятор не запроваджували – відпустили додому до розгляду справи в суді. Як повідомляє інтернет-сайт Волинського управління МВС, хлопця звинувачують за частиною 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка), яка передбачає для нього позбавлення волі від трьох до шести років.

Але закоханого невдаху найбільше вразила не стаття кримінального кодексу. Справжнім шоком стала для нього реакція на його подарунок Джульєтти. Вона, коли довідалася про все, вигукнула з досадою:

– Ну і телепень же ти, Ромео! Я ж тобі замовляла не тридцять два папуги, а одну-єдину канарку!

Нині йде у цій справі слідство. Для міліції всі обставини зрозумілі, крім ось такої. Ромео разом з комплектом папуг прихопив з магазину ще й п'ять акваріумних фільтрів. Мабуть, з певним розрахунком: якщо для прихильності Джульєтти тридцяти двох папуг виявиться малувато, то він тут же повернеться в зоомагазин і принесе їй звідти ще 125 екзотичних акваріумних рибок.

 

                                                                                           

ЯНИЧУ - ВІД ЮЛІ

  ▄ Оком сатирика ▄                                                                              

 

Кожному, хто займає нову керівну посаду, слід пам'ятати байку про три конверти.

Новопризначений начальник отримує від свого попередника три конверти. У першому: «Вали все на мене». У другому: «Дивись перший конверт». У третьому: «Готуй три конверти наступникові».

Хід справ сьогодні у нашій країні багато хто намагається подати так, ніби ото було врядування Юлі, оце – врядування Миколи Яновича під патронатом Януковича, а між цими двома періодами – китайська стіна нездоланна.

Нічого подібного. Проглядається чітка спадкоємність. Навіть більше. Враження таке, ніби Юля в другому конверті до найдрібніших деталей розписала, що Миколі Яновичу робити на посаді прем'єр-міністра. Втім, до підказок своєї попередниці Азаров підійшов творчо, тому деякі заходи, зберігаючи свою ідентичність, дещо по-іншому називаються. Отже.

Перед минулими виборами до місцевих рад, як і сьогодні – з огляду на цьогорічні до Верховної Ради, у Миколи Яновича прокидається глибоке співчуття до нужденного люду, і він програмує кампанію з роздачі доплат до катастрофічно низьких пенсій та зарплат. Щоправда, тут у плагіаті Миколу Яновича звинуватити важко: Юля перед кожними виборами починала роздавати не доплати, а свою іменну тисячу. Хоча результат в обох випадках народ відчував на своїй шкурі один і той же – ріст цін.

Минулого літа аграрії мали обмеження експорту українського зерна з допомогою мита. Авторство заходу явно не належить Азарову: уряд Юлії Тимошенко так само обмежував вивіз українського збіжжя за кордон, тільки через запровадження квот. Результат – відверте оббирання сільгоспвиробників, які і тоді, і тепер змушені були продавати врожай зернових лише на внутрішньому ринку за заниженими цінами. Одночасно Юлин уряд масово закуповував за кордоном цукор та м'ясо, чим всередині країни довів ці галузі до занепаду. Микола Янович не відстав від своєї попередниці – також стимулював завезення з-за кордону м'яса, якого нам уже хронічно не вистачає, а також китайської гречки, яку китайці вирощують для свиней.

Ще один спільний пункт – зростання державного боргу. За врядування Азарова він виріс на 188 мільярдів гривень. За Юлиних два роки – на 216 мільярдів. Як бачимо, Юлія Володимирівна «потурбувалася» про народ значно старанніше. Нинішньому прем'єрові слід підтягнутися.

Капіталісти, перебуваючи при владі, дбають не про народ, а про капітал, бо це джерело їхнього збагачення. Найпростіший спосіб називається рекапіталізацією банків. Він полягає в перекиданні народних грошей (з бюджету) формально – банкам, а фактично – безпосередньо своїм банкірам. Банкіри поділяться. Юля таким чином поповнила засіки своїх наближених на 44 мільярди гривень. Микола Янович трохи відстав – списав (варіації на тему) 2011 року компаніям своїх однопартійців борги перед «Нафтогазом» і державним бюджетом на 24 мільярди гривень.

І нарешті про те, чим нам усім вуха протрубили, – про газ. Газові угоди 2009 року, укладені урядом Юлії Тимошенко, підняли для нас ціну російського газу в 1,6 разу та зробили обов'язковими непотрібні величезні об'єми його закупівлі. Газові «харківські угоди» 2010 року уряду Азарова підняли ціну російського газу ще в 1,5 разу та прив'язали базування в Україні чужого флоту на додаткових 25 років.

Кожне з зазначених вище владних рішень наше українське законодавство визначає так (або-або): 1) Зрада національних інтересів. 2) Економічна шкода національного масштабу. 3) В особливо великих розмірах. За подібні неприглядні діла ЮВТ вже перебуває у в'язниці. А Микола Янович, незважаючи на цей очевидний факт, продовжує старанно дублювати дії Юлії Володимирівни.

Можна ж колись, чого доброго, і долю її продублювати. Причому так несподівано, що навіть не буде часу на три конверти наступникові.

НІЧОГО ОСОБИСТОГО

(Майже фейлетон)

 

У ніч з 18 на 19 лютого 2012 року в німецькому місті Мюнхені відбувся поєдинок між боксерами-важковаговиками українцем Віталієм Кличком і чорношкірим британцем Дереком Чізорою. Ще напередодні, під час процедури зважування, британець, ігноруючи всі правила пристойності, дав нашому боксерові шпаркого ляпаса, а перед самим поєдинком плюнув в обличчя Кличка-молодшого заздалегідь набраною в рот водою. Незважаючи на це, поєдинок між нашим джентльменом і британським нахабою відбувся в такому стилі, мовби вони вийшли в ринг не для з'ясування стосунків кулаками, а для милої, майже дружньої бесіди. Спробуємо її відтворити.

 

Раунд 1.

– Ти, Дереку, звичайно, негідник. За твою поведінку напередодні тобі голову відірвати мало. Але я культурний, мене німці доктором величають, тому запитую: що будемо робити – битися чи миритися?

– Не зрозумів. Тобі одного «намордника» і плювка в пику братові мало? Я думав –нормально тебе простимулював. Після цього ти маєш мене тут ось на пил розтерти.

– Не хочу я тебе терти. Я тебе взагалі чіпати не хочу. Навіщо? За свою хуліганську витівку ти вже й так потерпів – заплатиш п'ятдесят тисяч доларів штрафу. Я за них собі скакалку куплю, ранкову зарядку з нею робитиму. І тебе щодня добрим словом згадуватиму...

– Ага, значить, одного ляпаса тобі все-таки було мало. Ну, то ось тобі ще один... Гей, Віталику, зачекай... Ти куди?

 

Раунд 2. 

– Попив водички в перерві? Заспокоївся? Отож-бо, так воно ліпше.

– Яке заспокоївся? Обіцяв тебе завалити – і завалю!

– Дереку, не страждай фігнею, воно тобі тре'? Дивись, який я великий. Так, руки в тебе довжелезні, як у мавпи...

– Ти мене мавпою обізвав? Ну, ось я тобі зараз!

– Що, що ти мені зараз, Дереку? Я ж не тільки в рингу добре себе почуваю, а й на біговій доріжці. Знаєш, за скільки я стометрівку пробігаю? Не знаєш і знати не хочеш? Ну, як хочеш, а я побіг.

 

Раунд 3 

– Знову біжиш? Не боксер ти, Віталику, вже ти не боксер.

– Я не боксер? Та я тобі зараз як дам!

– А що ти мені даси? Джеба в тебе нема. Правого прямого – також нема. Бокових – ні лівого, ні правого. Аперкотів – теж нуль. На свінги – навіть натяку. Нічого в тебе вже нема – отже, нічого ти мені й не даси.

– То що будемо робити – битися чи миритися?

– Давай після перерви.

– Абґемахт!*     

 

Раунд 4   

– Дереку, друже мій дорогий! Я так скучив за тобою, ніби ми цілу вічність не бачилися! Дай я тебе обніму... Ось так. Дай ще раз... Ні, я не «голубий», у мене жінка і троє дітей. Звідки така любов? Так з тобою, дебоширом, інакше не можна, тільки або втікати, або обніматися...

 

Раунд 5

– Півтора раунду назад ми домовлялися про щось домовитись.

– Ага, справді: б'ємося чи миримося?

– Давай миритися.

– На яких умовах?

– Ти мені віддаєш свої пояси і розбігаємося.

– Ні, Дереку, так не піде. Я ще своїми поясами не набавився.

– Тоді давай битися.

– Гаразд. Але не зараз – уже в наступному раунді.

– Ай еґріі**. 

 

Раунд 6

– То що, б'ємося?

– Б'ємося.

– Ти казав – у мене джеба немає – а ось він! Ти казав – у мене правого немає – а ось він боковий! Ой, поцілив, тобі голова запаморочилася? Ну, постій трохи біля канатів, я тебе притримаю, щоб не впав. А щоб рефері нас «бреком» не розігнав, я робитиму вигляд, ніби намагаюся тебе вдарити ще. А ти тим часом постій, відпочинь.

 

Раунд 7

– Дереку, ти що, здурів? Хвилину тому я тобі допоміг не впасти, а ти мене по-справжньому лупцюєш?

– Ну, ти ж відмовився віддати мені свої пояси, значить я повинен їх у тебе відібрати.

– Зачекай, друже, не гони коней. Слово джентльмена, ти їх отримаєш.

– Коли?

– Після двадцять восьмого жовтня.

– Чому саме?

– Того дня у нас будуть вибори, я проведу в український парламент свій «Удар» і тоді, будь ласка, бери собі пояси.

– Ти вже їх не схочеш?

– А тоді у мене буде інша, цікавіша забавка – депутатський мандат!

 

Раунд 8

– Я бачу, ти так нічого й не зрозумів. Ну, не віддам я тобі сьогодні своїх поясів, не бігай за мною – не віддам, не віддам...

 

Раунд 9

– Втомився? Не будеш мені більше надокучати? Отож-бо. Це якби ми з тобою на рингу десь у Британії перебували, в тебе був би певний шанс виграти у мене, наприклад, за очками, а в Німеччині... Друже, ти тут повинен з мене відбивну котлету зробити, щоб судді віддали тобі перевагу. Оскільки ж ти ні дотягтися, ні наздогнати мене не можеш, то просто погуляй собі по рингу. Як оце я. Зрозумів?

 

Раунд 10

– Правильно, Дереку, правильно гуляєш. Молодець. Дай я за це тебе обніму... Ще раз. Чудово. Нехай глядачі думають, що це ми з тобою в клінчі. Нехай думають, що ми так запекло боремося з тобою за перемогу...

 

Раунд 11

– Віталику, друже, мені дуже сподобалися твої обійми. Обійми мене ще раз.

– Ох, і негідник же ти, Дереку! Чим частіше я тебе так ото щиро, по-дружньому обіймаю, тим дужче мене болить лівий бік. Ти ж поза моїми обіймами зовсім селезінку мені відіб'єш!

 

Раунд 12

– Ну, ось і дочекалися. Ти ще хочеш мене побити?

– Хочу, але не можу.

– Я також хочу і також не можу.

– Ну, тоді, щоб згайнувати час, розкажи, навіщо мене вдарив на зважуванні.

– Та того самого, чого й твого брата обплював.

– Чого?

– Бізнес. Нічого особистого.

– Тобто?

– Домовився з провідними телеканалами, що з цього бою зроблю супер-шоу.

– Скільки скосив?

– Мільйон, звичайно. За менше не працюю.

– Ох, і пройда ж ти, Дереку, ох, і пройда!

– Авжеж, тому морду все-таки хочеться комусь набити.

– Ну, то набий при нагоді Девіду Хею. І скажи, що це від мене. Оплату гарантую.

 

==============

* Згоден (нім.)

** Згоден (англ.)

П’яний з ангелом

П'ЯНИЙ З АНГЕЛОМ

 

Сатирична комедія на одну дію з епілогом

 

З дверей бару на вулицю мало що не вивалюється дуже п'яний чоловік. З одягу видно, що він якийсь майстер-ремонтник. У його старому обдертому чемоданчику побрязкують інструменти.

 

П' я н и й: – Так... Схоже, я сьогодні перебрав. Як завжди... Тепер мене додому може довести хіба що ангел-охоронець. Якщо його не доконала атмосфера цього благородного закладу... Гик! Гей, безтілесний, не бачу тебе. Ти де?        

           Ангел стає видимим.

П' я н и й:  – О, тепер бачу. Ти ж не зникай. Раз ти мій ангел-охоронець – так охороняй. Тим більше – при форс-мажорних обставинах. Нє, ну, коли я з бабою в ліжку – там ти мені не потрібен. Що там зі мною може статися? Ну, найгірше хіба – гума лопне. Га-га-га!

                    Ангел затуляє руками вуха і заплющує очі.

А н г е л: – Я не чую... На твою безсоромність я відключаюсь автоматично, як реле.

П' я н и й: – Та що ж я тут такого? Я не висловлююсь. От коли ми з дружбанами засідаємо за карти з пивом...

          Ангел помічає, що прямо по їхньому курсу з темного підворіття виходять

          три загрозливі постаті.

А н г е л: – На пиво, до речі, ліворуч. (Розвертає п'яного в безпечному напрямку). Там є точка, яка працює допізна.

П' я н и й:  – Оце я розумію помічник, оце молодчага! То ти не тільки ангел-охоронець, ти ще й ангел-навігатор!   

А н г е л: – Авжеж, рухаймось! (Убік) Все одно цей паскудний гадючник нещодавно прикрили.  (До п'яного) Ти тільки зійди з проїжджої частини, джигітів у місті вистачає.

П' я н и й: (продовжує крокувати посеред вулиці) – Знаєш, люблю пройтися містом пізно ввечері або рано-вранці. Особливо приємно вранці. Людей мало, очі не мозолять. Колись ні світ, ні зоря двірники виходили на роботу. Нова влада двірників розігнала, замінила імпортними пилососами на колесах. Але ж машини ламаються. Тоді, я собі так прикидаю, виходиш раненько у місто і бачиш: у центрі орудує мітлою мер. У сусідніх кварталах – його заступники. Трохи далі від центру – начальники департаментів... Любо подивитися! Ні, вони загалом собі раду дають, кінотеатри, музичні школи, дитячі садочки давно прихопили у власність. На друзів та родичів позаписували, звичайно. Земелькою міською запаслися. Тільки от що з міським господарством робити – не знають. ЖЕКи розвалюються один за одним, а що замість них – придумати лою не вистачає...

А н г е л: – Зійди на тротуар, кажу, машина їде.

П' я н и й: (не реагуючи)  – Отож тепер новій міській владі треба перекваліфіковуватися ще в ремонтників, малярів, дорожників, сантехніків... Аякже, все ж дедалі дужче буде облуплюватися, проривати, провалюватися, протікати...

А н г е л: – Тікай з дороги, відморозок на всьому газу летить!

П' я н и й: (не реагуючи) – От мені й цікаво: може, від своїх посад відмовляться?

А н г е л:  (імітуючи сигнал автомобіля, прямо у вухо п'яному) – Пі-бі-і-і-і-п!!!

          П'яний з переляку відскакує вбік. Мимо нього з ревом пролітає

          автомобіль.

А н г е л:  (полегшено) –Х-ху-у-у-у... Пронесло...

П' я н и й:  – Ох, ну ти... ти чого мене лякаєш?  (Продовжує, як нічого й не бувало)  Увечері, скажу я тобі, по-своєму приємно пройтися. Транспорту менше, свіже повітря. То тут, то там красиві дамочки. Ось і вони. (Зупинившись, роздивляється зграйку дівчат) Я-а-кі квіточки! З якими пуп'янками поперед себе. Дозвольте поцікавитися. (З вихилясом) Дівчата, дівчата, а котра з вас почата?

О д н а  з  д і в ч а т: – П'яний придурок.

А н г е л: – Це точно.

П' я н и й: – Що таке?

А н г е л: – Кажу, правду кажеш про дівчат: гарні. Але що стосується тебе, то можеш на них не задивлятися: п'яниця – не йо... Ой, господи прости! Ти й зі своєю вже не знаєш, що робити.

П' я н и й: – А мені й не треба з нею нічого робити. Вона мене любить за гроші.

А н г е л: – Терпить, а не любить.

П' я н и й: – Не скажи. Коли приношу кругленьку суму, вона просто шаленіє від щастя.

А н г е л: – Схоже, сьогодні їй божевілля не загрожує.

П' я н и й: – Чого це? Я ж не все пропив. У мене тут (поплескує по чемоданчику) ще ого скільки. Гроші, братику, в наш час велика сила. З ними тобі нічого не страшне, навіть рідна жінка.

А н г е л: – Не забігай задалеко, ти ще не вдома.

П' я н и й: – А вдома що? Трусну гаманцем (трусить своєю обідраною валізкою) – з розпростертими обіймами прийме. Щодо грошей, братику, ось вулиця, котрою йдемо, тобі наочний приклад. Колись тут були магазини, магазини, магазини... А зараз банки, банки, банки... Це вже не проспект Волі, а вулиця Банківська.

А н г е л: – Правильно. На проспекті Волі тільки банки й повинні стояти. Маєш гроші – маєш волю. Сам же кажеш...

П' я н и й: – Ну, ти й голова! Точно підмітив!.. Взагалі-то, ти безтілесний, тобі по барабану, а я виходжу на вулицю і хліба не маю де купити. Кілометр іду – хоч би тобі якийсь продуктовий кіоск, самі банки. Таке враження – ті, що в цих банках працюють, хліба не їдять – грошима харчуються. Як корова траву, пережовують. Такі поживні ті гроші, що косять усі, в кого руки доходять. Ти собі літаєш, невідомо яка сила тебе носить, а я мушу маршрутками користуватися. Ще кілька днів тому проїзд коштував півтори гривні, сьогодні вже дві. Нічого ж не подорожчало. Пальне навіть подешевшало. А за проїзд плати більше. І мер...

А н г е л: – Ну, це твій улюблений персонаж!

П' я н и й: – Я тобі сказав би, який він мені, тільки ж вуха знову заткнеш... Вилазить він, морда безсоромна, на телеекран і заявляє: „Подорожчання проїзду фінансово обґрунтоване". Це ж якою сумою йому, хапузі, перевізники обґрунтували своє нахабне здирництво! В столиці за дві гривні їдеш двадцять кілометрів, а у нас не встиг сісти, як вже виходити треба. А платиш стільки ж.

А н г е л: – Помовчи хвилю, он наряд міліції нам назустріч.

П' я н и й: – Ну й нехай міліція собі йде. Чого їй до мене? Я ж нічого не вкрав. І нікого не рухаю.

А н г е л: – У тебе в чемоданчику твій місячний заробіток. Якщо тебе загребуть, додому повернешся без копійки. В директора ринку, якого я не так давно охороняв, царство йому небесне, під сто тисяч гривень зникло, як потрапив до міліції. Сказали: був п'яний, загубив, мабуть. Тож мовчи, доки не проминеш мєнтів, а я стаю невидимим. (Зникає).

П' я н и й: – Гаразд, мовчу. Я ж тебе слухаюся...

Г о л о с  а н г е л а: – Рівно йди, не будь шлангом! Картуза поправ, на вухо зовсім з'їхав...

          П'яний поправляє картуза і, напружившись, проходить повз наряд міліції.

А н г е л:  (знову стає видимим) – Молодець, можеш розслабитися. Мій колишній підопічний директор ринку, царство йому небесне, мав безліч друзів у міліції – і нічого не зміг добитися. Пропали гроші, як і не було. Така ваша реальність. Претензії за неї – до самих себе і до тих, що он на біг-бордах...

П' я н и й: – Ага, на біг-бордах... Найперша на них – це викапаний ти в жіночій іпостасі. Тільки в тебе німб замість коси. А точнісінько така ж ангельська подоба. Добре, що тобі їсти не треба, ти божим духом ситий, а я мушу регулярно ходити на базар. І що я там купую? Непотріб з усієї Європи під виглядом м'ясопродуктів. Уяви собі: ковбаса без м'яса. А сало? Покладеш його на сковорідку, воно скорчиться, скоцюрбиться, а жиру не пускає. Нема в ньому жиру, можна в піст їсти. Хто дозволив усю цю гадість до нас завозити? Вона, красива, коли при владі була.

А н г е л: – Пам'ятаю, мій колишній директор ринку, царство йому небесне...

П' я н и й: – Та що ти прилип із своїм директором ринку?! Натякаєш на моє швидке царство небесне під твоєю опікою?

А н г е л: – Та ні, борони боже! Тоді мене ще нижче розжалують... Просто мій підопічний директор ринку любив приказувати: голодний розібратись не годний. І продавав будь-який непотріб.

П' я н и й: – А, ну... Стривай, то якщо ми, голодні, не здатні розібратися, то можемо обрати ще раз того самого? Тоді ще п'ять років бедламу. Он (показує пальцем кудись угору), тупість вже навіть у самих гаслах. „Ми здобули свободу слова!" Ви – здобули. Точніше, купуєте її, коли заманеться. А ми безплатно можемо лише гавкати, як пси на прив'язі. Вийде з хати хазяїн, гукне – ми враз усі по будах. І свобода наша туди ж разом з нами.

А н г е л: – Вільному і в собачій буді воля.

П' я н и й: – Не юродствуй, тобі це не дозволено. А далі он, що далі – тільки вдумайся: „Буде Плющенко – буде країна!" Прикидаєш, яке цабе цей Плющенко? Він п'ять попередніх років плющив країну, як шмат квасного тіста, а тепер візьме виїде раптом у свої Штати, наприклад – і країни нема на карті світу! Бо ж хіба може існувати країна без Плющенка?

А н г е л: – Не може!

П' я н и й: – ?! 

А н г е л: – Якщо державна казна цієї країни з золотовалютним резервом лежить, приватизована, у кишені цього Плющенка, то ніяк не може. Він зникає – і країна зникає разом з ним.

П' я н и й: – Думаєш, він такий же злодій, як вона?

А н г е л: – Як вони.

П' я н и й: – А, ну так, он же ще один на біг-борді. Сидить собі десь там у якомусь Межигір'ї і всіх запевняє до найдальшого закутка: „Почую кожного". Ти віриш, що почує?

А н г е л: – Перевір.

П' я н и й: – Що, звернутися? І звернуся. А що?

          Набирає повні легені повітря і кричить на всеньке горло

Коз-з-зе-е-л!!!

          Віддихується, по хвилі

Он, дивись, на наступному його ж біг-борді: „Вашу думку враховано". Ха-ха-ха! Мою думку враховано. Мою думку – уявляєш? – уже враховано. Він мене почув!

          Раптом у повітрі чується загрозливий шиплячий звук предмета, що падає.

А н г е л: – Тікай! Тікай убік!

          Наступної миті на голову п'яного блискавично приземляється невідома

          субстанція. Лунає маленький вибух. Субстанція бризками розлітається

          навсібіч. П'яний, як скошений, падає на асфальт. Його картуз котиться в

          один бік, валіза з брязкотом летить в інший. По хвилі п'яний піднімає

          голову.

П' я н и й: – Він мене почув...

А н г е л: – Аякже. І негайно прислав відповідь.

П' я н и й: – А що це було?

А н г е л: – Целофановий пакет з водою. З енного поверху. (Радісно) А в мого колишнього підопічного директора ринку, царство йому небесне, гантелею поцілили!

          П'яний знову падає на асфальт.

 

                                                           ЕПІЛОГ

 

Сходами на майданчик, що між поверхами, повільно піднімається ангел. За ним ледве плентається п'яний.

 

А н г е л: – Ну, ось прийшли нарешті, слава Богу.

П' я н и й: – Я мокрий весь і змерз, як цуцик. І голова болить – розвалюється. Не розумію, за що я постраждав? Мені сказали, що почують – я й гукнув.

А н г е л: – Занадто голосно. Ті люди, що на біг-бордах, люблять, аби до них зверталися тихо. Пошепки. Так вони краще чують.

П' я н и й: – Мене могли вбити. Уявляєш? За що, питається?

А н г е л: – Як за що? За свободу.

П' я н и й: – За яку свободу?

А н г е л: – За свободу слова. І за право звернутися, щоб бути почутим. За свободу, мій друже, завжди доводиться дорого платити.

П' я н и й: – Так не розплачуватися ж!

А н г е л: – А це вже як випаде.

П' я н и й: – Гаразд, хоч жінку потішу. Вона колись любила мене, а тепер любить гроші.

А н г е л: – Боюсь, ти її неправильно зрозумів. Та заходь уже, заходь. Я не заходжу, ти сказав, що я тобі там не потрібен.

          П'яний натискає кнопку дзвінка, двері відчиняються, він упевнено

          переступає поріг.

П' я н и й: – Вірунь, привіт, це я...

          Двері різко зачиняються. З-за них лунає нерозбірливий жіночий лемент.

          Потім чується звук кімнатного капця: лясь! лясь! лясь! І врешті звук

          чогось металевого: бам-м-м!..

А н г е л: – Ну от, я ж казав, що він її неправильно зрозумів.

          Прикладає руку до вуха, ніби говорить у телефон, схвильованим жіночим  

          голосом:

Алло, швидка допомога? Приїжджайте, будь ласка... підозра на струс мозку. Він прийшов п'яний, а я його... ну, що під руку попало... Записуйте адресу... (відводить руку від вуха) Тепер усе буде гаразд. Тепер мені можна і задрімнути. Ех, люди, люди... Вони думають, що гроші – це мовби ліки від усіх хвороб. (Ніби перекривляючи когось) «Грошей забагато не буває...» Ще й як буває!

          Згорнувшись калачиком, зручно вмощується на килимку біля порога, крізь

          сон:

У мого колишнього підопічного директора ринку було забагато. Царство йому небесне.

          Ангел засинає і стає невидимий. У під'їзді чуються голоси працівників

          швидкої медичної допомоги.

                                      

                                                              ЗАВІСА

2010